T. ШЕВЧЕНКО.
‘Колоколъ’, No 95, 1861
Т. Шевченко, Гончаренко Агапий, Год: 1861
Время на прочтение: < 1 минуты
26 Февраля (10 Марта) угасъ въ Петербург, малороссійскій пвецъ Т. Шевченко. Жаль, что бдный страдалецъ закрылъ глаза такъ близко къ обтованному освобожденію. Кому было больше по праву пть этотъ день, какъ не ему? Но хорошо и то, что утренняя заря этого дня занялась при его жизни и освтила послдніе дни его.
— Отъ Іеродіакона Агапія, (Андрея Гончаренка). — И безъ того тяжко, важко намъ блукати на далекій чужині,— но все була потіха, все таки була надія. Бувъ въ насъ дома Кобзарь, вінъ виспівивавъ діла батьківъ нашихъ, росказувавъ про козацьку славу, хто мы, чиі діти,— коли самі не хочемъ знати. А теперь ёго нема, смерть скосила ёго. И на душі то тяжче стало.— На кого теперъ надія ? Хто буде потішати нашъ людъ въ неволі? Е вірни діти Украіни, треба правду казати, — но е далебі діти не розумни, а ще більше перевертнівъ и недоляшківъ.