Письма к Ф. Ф. Матюшкину, Пущин Иван Иванович, Год: 1851 читать онлайн, скачать электронную книгу fb2, pdf бесплатно

Время на прочтение: 25 минут(ы)

Скачать в PDF

Скачать в FB2

УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ НАУК

ЮВІЛЕЙНИЙ ЗБІРНИК
НА ПОШАНУ АКАДЕМИКА
ДМИТРА ИВАНОВИЧА БАТАЛІЯ

З НАГОДИ СІМДЕСЯТОЇ РІЧНИЦІ ЖИТТЯ

ТА П’ЯДЕСЯТИХ РОКОВИН НАУКОВОЙ ДІЯЛЬНОСТИ

У КИЇВІ — 1927

З ЛИСТУВАННЯ ДЕКАБРИСТІВ.

(Листи І. І. Пущіна до Ф. Ф. Матюшкіна).

Публікуючи и збірникові ‘Декабристы’, що його видала Академія Наук СРСР, листи Івана Івановича Пущіна до найближчого його прнятеля й товариша на засланні — Євгена Петровича Смоленського, ми були відзначили їх велику історичну, біографічну й літературну вагу. І справді, визначаючись літературністю й особливою красою свойого стилю, ці листи зберегли для нас чимало цінних відомостів про сім’ю декабристів — надто и пору, коли частина їх вийшла на поселення після каторги в Чіті й Петрівському заводі,— коли вони, звикнувши за 12—13 рокіи жити під замком, враз опинилися ‘на волі’ и стані піддоглядних засланих поселенців і мусіли звикати до нового ладу побуту. Цей побут декабристів-поселенців прекрасно обрисовується и докладних і змістовних листах Пущіна до Оболенського.

У цьому повідомленні ми маємо познайомити читачів з новою групою листів Пущіна, а саме листів його до Ліцейського його товариша, відомого адмірала Федора Федоровича Матюшкіна (пом. р. 1872) {Оригінали листів переховуються и Пушкінському Домі Академії Наук СРСР.}, про цього останнього до нас дійшло багато дуже прихильних думок од його шкільних товаришів, прнятеліи та сучасникіи,— починаючи з Пушкіна, що віи ще року 1825 з свойого заслання, у відомій пієсі ’19 октября’ удававсь до Матюшкіна з ніжним дружнім привітом:

Сидишь ли ты и кругу своих друзей,

Чужих небее любовних беспокойный?

Иль снова ты проходишь тропик знойный

И вечный лед полунощных морей?

Счастливый путь!… С Лицейского порога

Ты на корабль перешагнул шутя,

И е той поры и морях твоя дорога,

О, воли и бурь любимое дитя!

Найближчий і любий Ліцейський товариш І. І. Пущіна, людина незвичайно скромна, високо освічена й з чудовим, добрим серцем, Федір Федорович Матюшкін безпосередньо не був листувавсь із Пущіним (та й узагалі віи, здається, не був щедрий на листи) і тільки на початку року 1851 звернувся до далекого друга своїх молодих рокіи з першим листом. Пущін не зараз,— а мало не через рік одгукнувсь на цей ‘листокъ’ Матюшкіна, оповіи йому коротенько про події свойого життя з року 1827, коли його вислано до Сибіру з Шлісельбурзької неволі, оповідання Пущіна, що віи, на жаль, не залишив спогадіи про особисте своє життя {Відомі тільки славнозвісні його спогади про Пушкіна.}, дуже цінне через деякі подробиці, що їх віи даи свойому товаришеві и легкій, мало не жартівливій формі (лист No 1).

З історичного погляду, Пущінові листи до Матюшкіна важливі спогадами про ліцей і взагалі про Ліцейську старовину, а так само про товаришів з Лщею, згадками про Пушкіна та ще, міи иншим, зазначенням, що у Пущіна був од його брата Миколи Йвановича автограф відомого посланія Пушкіна до Пущіна: ‘Мой первый другъ, мой другъ безцнный’,— автограф, що його тепер загублено {Чи нема його, часом, и архіві Пущіна, що нині належить Є. Є. Якушкінові в Москві?}.

Цікава ще Пущінова звістка про зовнннні розміри літературної спадщини другого декабриста-ліцеїста Кюхельбекера (див. листа до Матюшкіна No 1): тепер ясно, що з цього величезного й, без сумніву, цікавого для історикіи літератури спадка до нас дійшла, на жаль, лиш дуже невелика частина. Одзначмо ще Пущінові думки про Невельського, про Муравйова-Амурського, його міркування про політичні питання, його слов’янофільство та загальний його ідеалізм (листи No 4 і 5),— нарешті, відзначімо невідомі дані про позашлюбних дітей Пущіна — Ганнусю й Івана, а так само захоплений його погляд на ‘Рыбаковъ’ Григоровича, що и них віи відчуи новий літературний напрям і радісно прийняи його. Взагалі, в листах Пущіна до Матюшкіна, що віи відограи показну ролю и справі одруження Пущіна року 1857 з удовою М. А. Фонвізіна,— слід убачати цінний історичний і історично-літературний матеріял {На жаль, не всі Пущінові листи до Матюшкіна дійшли до нас: отож, напр., 1-го сериня року 1855, прохаючи брата подякувати Матюшкінові за фотографічний портрет його, Пущін писав: ‘Я до нього скоро писатиму’ (С. Я. Штрайх, И. И. Пущии, М. 1925, стор. 233, лист цей невідомий, про другого листа віи згадує 30-го вересня року 1855 (там-же стор. 235).}.

Листи до Ф. Ф. Матюшкіна.

25-го Генваря 852. [Ялуторовскъ].

Давно я прочелъ твой Листокъ, добрый другъ Матюшкинъ, давно поблагодарилъ тебя за него, но еще неоткликнулся теб — теб впрочемъ давно сказали добрыя мои сестры, что я въ Март мсяц порадованъ былъ твоимъ письменнымъ воспоминаніемъ. Съ тхъ поръ много времени прошло, но мы такими сроками отсчитываемъ время, что эта отсрочка не по чемъ, особенно когда независимо отъ годовъ врна Лицейская дружба. Съ этой увренностію можно иногда и молча понимать другъ друга.— Между тмъ позволь теб замстить, хотя и немного поздно, что въ твоемъ письм проглядываетъ что-то похожее на хандру: а я воображаю тебя тмъ же веселымъ Федернелке {Так звал Матюшкіна директор Ліцею Енґельгардт та товарини одного з ним випуску.}, какимъ оставилъ тебя въ Москв,— помнишь, какъ тогда Кюхельбекеръ Вильгельмъ танцовалъ мазурку и какъ мы любовались его восторженными движеніями. Вотъ куда меня бросило воспоминаніе {Це могло бути весною року 1824, коли Матюшкін був у Москві, повернувшись з Північної експедиції, та зустріи тут Кюхельбекера, Пущіна, Б. Данзаса та инших Ліцейських товаришів (Н. Гастфрейндъ, Товарищи Пушкина, т. II, 1912, ст. 45, 51 та т. III, ст. 44—45).}. Вришь-ли, что бывало въ Алексевскомъ равелин, не cмотря на допросы, очныя ставки и вс прибаутки несовсмъ забавнаго положенія, я до того забывался, что, ходя діагонально по своему пятому Ізомеру {Себ-то по каземату No 5.}, несознательно подходилъ къ двери и хотлъ итти за мыслію, которая забывала о замк и страж. Странно теб покажется, что потомъ въ Шлюссельбург (самой ужасной тюрьм) я имлъ счастливйшія минуты. Какъ это длается, не знаю. Знаю только, что эта сила и поддерживала меня, и теперь поддерживаетъ. Часто говорю себ: ‘чмъ хуже — тмъ лучше’. Не всми эта философія признается удобною, но видно она мн посылается свыше. Хвала Богу!

Если это начало такъ было мн облегчено, если два года одиночнаго заключенія {У Шлісельбурзькіи фортеці Пущін знаходивсь з 29 чериня р. 1826, а доти був, з 17 грудня р. 1825, у Петропавлівській фортеці и Петербурзі.} такъ благоразумно были мною приняты, то ты можешь себ представить какъ я былъ счастливъ, когда въ одно прекрасное утро {Це було 12 жовтня р. 1827.}, въ Шлюссельбург, раньше обыкновеннаго приносятъ мн умывальникъ и вслдъ за тмъ чемоданъ. Вывели на Гаубтвахту, гд я увидлъ двухъ товарищей. Мы до того обрадовались другъ другу, что когда надвали намъ цпи, мн казалось, что это самый удобный нарядъ, хоть он были 10 ф. всу и длиною только въ полъ-аршина. Трудно было попасть въ телгу, которая ожидала на берегу Невы. Помчались по замерзлой осенней дорог — тряско, но пріятно было дышать свжимъ воздухомъ и двигаться, посл долгой тюрьмы. Гд же теб разсказать вс мелочи путешествія? Это было бы похоже на разсказъ Шехеразады {Цікавий лист Пущіна у вигляді журналу, якого писаи віи у дорозі з 17 по 31 жовтня р. 1827, списуючи путь свою, надруковано и книзі С. Я. Штрайха: И. И. Пущин, М. 1925, ст. 144— 153.— Вій жваво змальовує симпатичну постать Пущіна та душевний стан його за того важливого и житті його моменту.}. Примчались мы трое въ Тобольскъ съ фельдъегеремъ {Відомим через свою жорстокість фельд’єгерем Желдобіним, див. там-же, ст. 314-5-6.} — именно примчались, я неразъ говорилъ ему, что хавши въ каторжную работу, кажется незачмъ такъ торопиться, но онъ по своимъ расчетамъ билъ ямщиковъ и доказывалъ свое усердіе къ служб.— Изъ Тобольска {Де Пущін та двоє подорожніх товаришів його — А. В. Поджіо та П. А. Муханов були и середині листопада р. 1828 (див. збірку Пушкінського Дому. ‘Декабристы’, М. 1925, ст. 123—124).} потише похали до Читы {Див. там-таки, ст. 128—148, щоденник переходу з Чіти декабриста Штейпґеля.}. Тамъ нашли всхъ въ сбор. Погостили въ Чет до Августа 830 года. Въ Август отправились двумя колоннами, братской степью, гд выставились намъ юрты, въ Петровской Заводъ {И Чіту Пущін прибув 5 січня р. 1828, там-таки, ст. 317, прим. 27.}. Въ Петровскомъ Завод уже обзавели насъ каждаго своей комнатой и потому мы тамъ подольше зажились — наша послдняя категорія въ 839 году оставила это спокойное помщеніе, гд для развлеченія мы мололи муку. Потомъ я перебрался въ Туринскъ, тамъ четыре года свободной Сибирской жизни съ правомъ никуда не вызжать. Изъ Туринска я перехалъ съ Оболенскимъ сюда и здсь вотъ уже скоро 10-ть лтъ продолжается моя резиденція.— Пора бы за долговременное терпніе дать право Гражданства въ Сибири, но видно еще непришелъ назначенный срокъ. Между тмъ уже слишкомъ половины нашихъ нтъ на этомъ свт. Очень не многіе въ Россіи — наша категорія еще нетронута. Кто больше поживетъ, тотъ можетъ быть еще обниметъ родныхъ и друзей зауральскихъ. Это одно мое желаніе, но я это съ покорностію предаю на Волю Божію. Судьба меня баловала и балуетъ. Родные, которыхъ ты теперь за меня оберегаешь, въ продолженіе ¹/₄ вка заставляютъ меня забывать, что я не съ ними: постоянныя попеченія. Я иногда просто таю въ признательномъ чувств. Вы, добрые люди, тоже въ немъ незабыты — Борисъ {Б. К. Данзас, до родини якого особливо близький був Матюшкін.} уже неразъ слышалъ, сколько я ему благодаренъ. Здсь кажется любятъ меня больше, нежели я ихъ люблю. Незабудь, что мы тринадцать лтъ были на корабл {С.-то и казематах Чіти та Петрівського Заводу (1827—1839).}, гд отъ столкновенія и у васъ бываютъ нелады. Слдовательно и немудрено, что иногда были между нами недоразумнія, особенно въ начал, при бездйствіи, съ полной силой. Благодаря Бога я вышелъ не разочарованный изъ этаго испытанія. Незнаю поймешь-ли ты меня настоящимъ образомъ. Пишу что на умъ взбредетъ. И гд написать все что хотлось бы сказать, если бы пришлось быть вмст. До сихъ поръ одного брата Николая видлъ {Року 1842, див. угорі, лист його до Ф. О. Завалишіної, р. 1843, див. у Сборник Стар. бумагъ П. И. Щукина, т. X, ст, 289 — 290 (помилково віднесено до І. І. Пущіна).} — эта минута оживила на многіе годы. Свиданіе было совершенно неожиданное — и этой минут скоро десять лтъ.

Къ теб я года два тому назадъ посылалъ вашего Охотскаго моряка Поплонскаго {Василь Костянтинович Поплонський, офіцер з. р. 1837, служив у Балтицькій флоті, а з р. 1844 — и Охотському, де в чині лейтенанта був за старшого члена Ради Охотської Приморської Управи, а р. 1847 робив опис та промір в Охотському морі, командуючи бригом ‘Охотск.’ Р. 1850, и чині капітана 2 рангу, його переведено до Балтицької флоти, в січні р. 1864 йому дано контр-адміральського чина та звільнено од служби.} — незнаю неиспугалъ ли онъ твоего Контръ-Адмиральства {Ф. Ф. Матюшкін був контр-адміралом з 6 грудня р. 1849.}.

Ты напрасно говоришь, что я 25 лтъ ничего объ теб неслыхалъ. Нашъ Директоръ {Е. А. Енґельгардт.} писалъ мн о всхъ Лицейскихъ. Онъ постоянно говорилъ, что особеннаго происходило въ нашемъ первомъ выпуск — объ иныхъ я и въ газетахъ читалъ. Незнаю лучше ли теб въ Балтійскомъ мор, но очень радъ, что ты съ моими. Вообще неочень хорошо понимаю, что у васъ тамъ длается, и это естественно. Въ Россіи меньше всего знаютъ, что въ ней происходитъ. До сихъ поръ еще неубждаются, что гласность есть ручательство для общества, въ какомъ бы состав оно ни было.— Кстати надобно сказать теб, что надняхъ я объ теб говорилъ съ Шамардинымъ, который съ тобой былъ у Малиновскаго въ Каменк, онъ теперь служитъ въ Омск и былъ въ Ялуторовск по дламъ службы. Отъ него я почерпаю свденія о флот, хотя этотъ источникъ несовсмъ удовлетворителенъ. Онъ человкъ честный, но довольно пустой {Микола Якович Шамардіиy урядовець для особливих доручень у справах Міністерства Державних Маєтностіd при Раді Головної Управи Західнього Сибіру, и Омському.}.— Любимый мой морякъ Невельской {Відомий адмірал Генадій Іванович Невельской (народ. 1814 ф 1876), один з головних діячіи у приєднанні Амуру до Росії, сподвижник Муравйова-Амурського.}, который теперь на усть Амура. Онъ всякой разъ бываетъ у меня, когда детъ въ Россію.

Какой же итогъ всего этого болтанія? Я думаю одно, что я очень радъ перебросить теб словечко,— а твое дло отыскивать меня въ этой галимать. Я совершенно тотъ же безтолковый, неисправимый человкъ, съ тою только разницею, что на плечахъ десятка два слишкомъ лтъ больше. Можетъ быть у нашихъ увидишь отъзжающихъ, которые везутъ мою рукопись {Про який Пущінів рукопис говориться тут, невідомо, його славнозвісні записки про Пушкіна надруковано було и серині р. 1858.}, ты можешь ихъ допросить — обо мн, а ужъ я кажется довольно теб о себ же наговорилъ.— Обними всхъ нашихъ Сенаторовъ и другихъ чиновъ людей {С.-то Ліцейських однокурсників, з яких багато хто зробив блискучу урядовчу кар’єру.}. Сожителя твоего, какъ теперь вижу — мн Annette писала, что ты живешь съ Яковлевымъ {Михайло Лук’янович Яковлев, Ліцейський товариш Пущіна.}. Когда будетъ возможность (а возможность эта бываетъ), скажи мн о всхъ нашихъ нсколько словъ. Еще прошу тебя отыскать въ Ларинской Гимназіи сына нашего Вильгельма-покойника {У В. К. Кюхельбекера були діти: Михайло (нар. 29. VII. 1840, ум. 22. XII. 1879), Іван (нар. 1841, ум. в дитинстві) та Юстина (згодом замужем за Косовим). На ‘всеподданнйшую’ доповідь графа А. Ф. Орлова (8. IV. 1847) Юстині Карловні Глінці дозволено було взяти до себе на виховання малолітків Михайла та Юстину (див. у С. Я. Штрайха, И. И. Пущин, М. 1925, ст. 211), які лишилися по смерті брата її, з тим, щоб їх іменувалося не батьковим прізвищем, а Васил’євими. Під цим прізвищем Михайла віддано було р. 1850 до Наринської гімназії, а коли він скінчив її р. 1855, його зачислено до петербузького університету на юридичний факультет. Але курсу він не скінчив і р. 1863 був прапорщиком царськосельського стрілецького батальйону. Маніфестом 26. VIII 1856 дітям В. К. Кюхельбекера даровано права дворянства та повернено батькове прізвище.}. Спроси тамъ Мишу Васильева (онъ подъ этимъ пседонимомъ, посл смерти отца, отданъ сестр его Устинь Карловн Глинк). Мальчикъ съ дарованіями, только здсь былъ большой шалунъ — теперь, говорятъ, исправился.— Скажи ему, что я тебя просилъ на него взглянуть.— Бдной Вильгельмъ написалъ цлой ящикъ стиховъ, который я отправилъ въ Екатеринбургъ къ его сестр. Онъ говорилъ всегда своей жен, что въ этомъ ящик 50 т. рублей, но кажется этотъ обтъ не сбывается. Мн кажется одно наказаніе ожидало его на томъ свт — освобожденіе отъ Демона Метроманіи и убжденіе въ ничтожности его произведеній. Другихъ грховъ за этимъ страннымъ существомъ не было.— Безъ конца бы могъ теб расказывать милльонъ Сибирскихъ анекдотовъ объ немъ, но это слишкомъ далеко бы повело.— И то пора честь знать. На первой разъ дать теб отдохнуть отъ этой нити моего лабиринта безвыходнаго. Миологія тутъ непомогаетъ.—

Какъ бы теб опять отправиться описывать какой нибудь другой мысъ Матюшкинъ — тогда бы и меня нашелъ — иначе врядъ-ли намъ встртиться {З 23 лютого р. 1820 по 1 травня р. 1824 Матюшкін був у так званій Північній Експедиції барона Ф. П. Врангеля, що описувала береги Крижаного моря від гирла р. Індигирки до острова Колючіна. один з мисіи, що їх описав Матюшкін, названо ‘Мисом Матюшкіна’.}.— Со мной здсь одинъ твой знакомецъ Муравьевъ-Апостолъ {Матвій Іванович Муравйов-Апостол, декабрист, р. 1823 подавсь на демісію підполковником з Полтавського пішого полку.}, братъ Сергя — нашего мученика {С.-то повішненого 13 липня р. 1826 Сергія Івановича Муравйова-Апостола.}, онъ тебя видлъ у Корниловича {У відомого декабриста-історика Олександра Йосиповича Корниловича, колишнього офіцера квартирмайстерської частини та генерального штабу (1824).}, когда ты возвратился изъ полярныхъ странъ — шлетъ теб поклонъ — а я въ Энгельгардтовой книг имю твое описаніе ярмарки въ Островн {В книзі Е. А. Енґельгардта ‘Russische Miszellen zur genaueren Kenntniss Russlands und seiner Bevohner’ (4 томи, 1828, 1830, 1832). И цій збірці надруковано цікаві листи Матюшкіна з Вранґелевої експедиції. И першому з листів (т. І) описується побут чукчіи та своєрідний чукотський ярмарок и Острівному. И другому листі (т. II) є дуже цікаві й на ті часи зовсім нові дані про шаманіи (див. Д. Ф. Кобеко, Имп. Царскосельскій Лицей. Наставники и питомцы, СПБ. 1911, ст. 211—212).}.—

Крпко тебя обнимаю. Ты еще и о другихъ моихъ листкахъ будешь слышать — везд одинъ и тотъ же вздоръ. По этому ты меня узнаешь — больше мн ничего не нужно.

Врный твой И. П.

Скажи Борису {Б. К. Данзасові.}, что съ этой почтой порадовала меня жена Николая {С.-то брата М. I. Пущіна — Марія Миколаївна, уроджена Завалишіна.} доброю встію о выздоровленіи Катерины Павловны {Дружина Б. К. Данзаса, уроджена Розенгейм.}. Обними его крпко и Константина {К. К. Данзаса, Пущінового товариша з Ліцею, секунданта на дуелі Пушкіна.}, что онъ подлываетъ? Пожалуйста будьте вс здоровы, добрый другъ. Мн былъ тяжелъ 40-й годъ — я тогда не нашутку страдалъ — почти съума сходилъ — отъ сильнаго біенія сердца. Думали даже, что Аневризмъ, но съ помощію Божіею Дьяковъ лекарь помогъ въ Тобольск. Я выдержалъ такое леченіе, что не всякой и повритъ. Избавляю тебя отъ этихъ подробностей. Теперь и помину нтъ объ этой болзни. Нога только не въ нормальномъ положеніи — на службу негожусь. Но выходитъ что-то мн пряжка за 25-ти лтнюю Сибирскую жизнь. Видно еще не вс справки наведены, (продолженіе впредь).

9-е Сентября 852. [Ялуторовскъ].

Какъ нибудь да ты уже знаешь, Любезный другъ Матюшкинъ, что у меня на стн твой портретъ и въ портфел Теребеневской Лицейской Jeannot {Де тепер цей портрет І. І. Пущіна, невідомо. В Пушкінському Домі переховується тепер портрети декількох ліцеїстів, що належали раніше Т. Б. Сємєчкіній, уродж. Данзас, а до неї перейшли чи не од Ф. Ф. Матюшкіна, що вмер бездітний та заповів своє майно дітям Б. К. Данзаса (отак і архів Матюшкіна од Т. Б. Сємєчкіної перейшов у Пушкінський Дім). Із слів Пущіна судивши, можна здогадуватися, що й решту портретів ліцеїстів, усім відому з репродукцій, як і портрет самого Пущіна, зробив відомий художник — портретист Михайло Іванович Тєрєбєнєв, автор численних акварельних та пнших портретів (див. Каталогъ исторической выставки портретовъ, СПБ, 1905).}. Съ Іюля мсяца зрительная твоя трубка помогаетъ мн тебя отыскивать, навожу ее на вашъ Департаментъ — и вижу Вицедиректора въ полной дятельности {З 29 квітня р. 1852 Матюшкін був за віце-директора Інспекторського Департаменту Морського Міністерства та члена Комітету для складання нового Морського Статуту.}. Помогай теб Богъ въ этомъ новомъ дл — а отъ меня прими, добрый другъ, сердечное спасибо за твое дружеское воспоминаніе. Разумется я бы тебя неузналъ, но узнаю твое прежнее сердце. Непомню даже какимъ образомъ мой портретъ къ теб попалъ. Знаю, что такой же есть у Егора Антоновича — а твой явился какъ во сн — наши старики меня въ немъ неузнаютъ — а я въ этомъ дл самъ не судья. Скажи оставить-ли мн этаго лицеиста у себя или вернуть теб?— Ты мн неговоришь, но врно получилъ мое письмо Февральское. Отправлено было въ ящик къ Catherine {С.-то до сестри Пущіна — Е. I. Набоковой}. Новаго мн теб нечего сообщить — уврять въ дружб не нужно. Ты долженъ быть убжденъ, что я, не смотря на вс треволненія моего несовсмъ обыкновеннаго существованія, съ помощію Божіею, сохранился въ чувствахъ и привязанностяхъ.— Обними всхъ нашихъ ветерановъ стараго Лицея.— Константину Данзасу долженъ былъ дать всточку обо мн нкто Кроль, молодой человкъ очень милый, ему знакомый, который недавно здсь прозжалъ изъ Иркутска. Бориса {Б. К. Данзаса.} разцалуй за меня и когда нибудь, въ свободную минуту отъ длъ казенныхъ, порадуй меня словечкомъ. Случаи писать бываютъ. Теперь хочу тебя попросить объ одномъ дл. Ты поступи со мной откровенно. Если можно сдлай, а нето откажи прямо. Я не хочу объ этомъ теперь писать къ своимъ потому что порученіе мое можетъ ихъ затруднить, а хлопотать они станутъ.

Моя Аннушка {Позашлюбна дочка Пущіна од одної Туринської жительки — Ганна — народилася в Туринському чи Ялуторовському 8 вересня р. 1842, була хрещениця Оболснського, виховувалася з р. 1855 у начальниці інституту Марії Олександрівни Дорохової в Нижнім-Новгороді (див. Щоденник Т. Г. Шевченка, за ред. Я. Я- Айзенштока, 1925, С. Я. Штрайх, И. И. Пущин, М. 1925, ст. 233, 236, 237, 238, 239 та ин., згодом вийшла заміж (23 жовтня р. 1860 в Нижнім-Новгороді) за Анатоля Олександровича Гіолібіна й померла на початку р. 1863.} большіе длаетъ успхи на фортепіано — теперь учится, ходитъ къ учителю, своего фортепіано нтъ. Хочется мн ей подарить хорошій инструментъ, а денегъ. Михайло общалъ въ будущемъ году прибавить. Слдовательно, если ты можешь купить фортепіано и послать съ зимними обозами въ Тюмень къ Зырянову, для доставленія оттуда Николаю Яковлевичу Балакшину {Пущін дуже цінив у Ялуторовському цього Балакшіна, місцевого купця. Ось що він писав за нього Е. А. Енґельгардтові 26 лютого р. 1845: ‘Очень человек добрый и смышленный, приятно с ним потолковать и приятію впдеть готовность его на всякую услугу, в гіолном смысле верный союзник, исполняет наши порученья, выписывает нам книги, журналы, которые иначе должны бы были с громким нашим прплагательиым (с.-то державних злочинців. Б. 714.) отправляться в Тобольск прежде нежели к нам доходить. Все это он делает с каким-то радушием и приязнью’ (С. Я. Штрайх, И. И. Пущін, М. 1925, ст. 195).}, то мн сдлаешь великое одолженіе. Я думаю все это обойдется неболе 300 цлковыхъ. Фортепіано надобно выбрать, какъ слдуетъ велть уложить и пр. и пр. Къ Ирбитской ярмарк въ такомъ случа я могу его получить.— Не взыщи, что я съ тобой говорю безъ оглядки. Прошу только объ одномъ: если нельзя, то сдлай какъ будто я и неговорилъ теб о теперешнемъ моемъ желаніи. Чтобъ моя просьба ни на волосъ тебя не затрудняла. При всемъ моемъ желаніи добыть фортепіано, можно и повременить. Я пишу, какъ будто говорю съ тобой. Нужна большая довренность, чтобъ заочно такъ говорить. Въ будущемъ году этотъ долгъ уплотится.— Вотъ вся исторія.

Незнаю какъ теб высказать всю мою признательность за твою дружбу къ моимъ сестрамъ. Я бы желалъ, чтобъ ты, какъ Борисъ {Б. К. Данзас, він жив у домі, що належав батькові І. І. Пущіна — сенаторові І. П. Пущінові}, поселился въ нашемъ дом. Впрочемъ вроятно у тебя казенная теперь квартира. Я спокойне здсь, когда знаю, что они окружены Лицейскими стараго чекана. Обними нашего Директора почтеннаго. Скоро буду къ нему писать. Теперь неудастся {Е. А. Енґельгардта. Листи до нього Пущіна з р. 1852 невідомі.}. Фонвизины у меня — заране не поболталъ на бумаг, а при нихъ болтовня и хлопоты хозяина, радующагося добрымъ гостямъ. Объ нихъ поговорю съ Николаемъ {Лист до М. І. Пущіна з 27 вересня р. 1852 — в книзі С. Я. Штрайха, М. 1925, ст. 221—224.}. Тебя крпко обниму, Добрый мой Матюшкинъ. Милльонъ лтъ мы невидались. Врядъ-ли и увидимся. Будехмъ хоть изрдка пересылаться всточкой. Отрадно обмануть разстояніе — отрадно быть близко и въ далекБ.— Часто гляжу на твой портретъ — тутъ мысли перебгаютъ вс десятки лтъ нашей разлуки. Аппеііе мн недавно писала, какъ ты съ ней ходилъ по царскому саду — читая мн казалось, что ты ей разсказывалъ вчерашнія событія, а это разсказы Лицейской нашей жизни, которая довольно давно уже прошла. Надняхъ у меня былъ Оболенской, онъ сынъ того, что былъ въ Лице инспекторомъ. Вышелъ въ 841-мъ году. Служитъ при Гасфорт, прізжалъ въ Ялуторовскъ по какому-то порученію и услышавъ мою фамилью, зашелъ навстить меня {Син інспектора ліцею Андрія Пилиповича Оболенського — Віктор Андрієвич Смоленський, ліцеїст XI курсу (вип. р. 1841), помер на посаді урядовця для особливих доручень при генерал-губернаторі Західнього Сибіру генералі Густаві Христофоровичеві Гасфорті.}. Съ нимъ я потолковалъ о старин. Онъ нашелъ что я еще мало старъ, забросалъ я его вопросами мстными напомнилъ ему, что онъ жилъ съ отцомъ во флигел въ сосдств съ Ротастомъ {Ротаст був за ліцейського економа за часів Пущіна та Матюшкіна.}. Тогда этотъ Оболенской несознательно бгалъ — ему теперь только 32 года.— Только странный какой-то человкъ, должно быть въ род своего отца.— Привтствуетъ тебя Матвй Муравьевъ, онъ помнитъ твои разсказы по возвращеніи изъ Сибирской экспедиціи.— Одинъ онъ только тебя знаетъ изъ здшнихъ моихъ товарищей Ялуторовскихъ {Див. угорі, ст. 888.}. Прощай. Онъ же таковой же — помнишь отмтки Мейера? {Один з ліцейських гувернерів, що з нього часто кепкували ліцеїсти.}.

24 Февраля 853. [Ялуторовскъ].

Ты по невол, Любезный другъ Матюшкинъ, долженъ слушать мои разсказы о вашихъ фортепіано.

Съ удовольствіемъ сердечнымъ описываю теб 18-ое февраля въ дом Бронникова {В домі Бронікова в Ялуторовському ІІущін прожив з грудня р. 1843 до осени р. 1856, коли після амнестії виїхав до Росії.}.— Ты помнишь, что 4-го инструментъ былъ привезенъ — объ этомъ писалъ теб союзникъ Балакшинъ {Див. угорі, стор. 890.}. Слдовательно ты знаешь, что 18-го минулъ срокъ карантинныхъ мръ по инструкціи Яковлева {Михайла Лук’яновича, що брав участь у висиланні фортепьяна, з нього був добрий музика (і композитор) і, очевидячки, вій давав указівки, як поводитися із струментом після дороги, щоб він не зіпсувавсь.}.

Въ 12-ть часовъ, когда Аннушка возвратилась изъ училища, приглашенъ былъ Верхъ. Я взялъ ключъ и отворилъ замокъ. Подняли крышку и вс ахнули отъ восхищенія при вид работы отчетливой и новой для насъ — Сибиряковъ,— работы Г-на Зике. Тронула Аннушка первая клавиши, и представь себ, что вс звуки врны (только дв струны Верхъ немного подстроилъ). Пошли аккорды — я слъ, задумался въ самыхъ отрадныхъ думахъ. Вс вы явились около меня, всхъ васъ я цаловалъ, обнималъ. Безъ сомннія вы должны были и тамъ ощутить эту торжественную минуту, глубоко чувствуемую безъ оханій и аханій! Аннушка пошла собирать всхъ — явились Муравьевы {С.-то М. І. Муравйов-Апостол з дружиною та вихованкою.}. Тотъ же восторгъ и рчи о васъ!

Сли обдать — а вечеромъ къ чаю собралась вся Ялуторовская артель съ семьей Балакшина. Устроился музыкальный вечеръ. Молодежь даже повертлась подъ звуки отличнаго, громкаго и чрезвычайно наряднаго простотой своей фортепіано.—

Вотъ какъ вы меня балуете, добрые мои друзья! За что всё это длается? Вы врно лучше меня это знаете, потому что такъ длаете.

Я слъ сегодня за твой Листокъ, въ ожиданіи Николая Николаевича Муравьева {Згодом графа Амурського.} — его ждутъ сегодня или завтра.— Опять повторяю теб мое желаніе, чтобъ ты съ нимъ познакомился. Онъ безъ сомннія самъ сдлаетъ первый шагъ, но я бы хотлъ, чтобъ ваша встрча не кончилась однимъ размномъ китайскихъ визитовъ. Ты съ удовольствіемъ сблизишься съ этимъ живымъ существомъ.

Ваше фортепіано первое въ нашемъ городк — это немного еще значитъ, хотя впрочемъ здсь до него было уже пять инструментовъ — не во всякомъ уздномъ город, особенно Сибирскомъ, встрчается такое богатство музыкальное. Г-ну Зике, о которомъ я до сего и понятія не имлъ, слдовало бы объявить въ газетахъ признательность за его произведеніе художественное, но я не печатаюсь и газетъ у насъ не издаютъ. Слдовательно, надобно ограничиться тмъ, чтобъ ты за меня сходилъ къ нему вмст съ Яковлевымъ и сказалъ ему, что инструментъ превосходный, дошелъ до меня въ совершенной исправности и всхъ восхищаетъ. Ничего нтъ мудренаго, что къ нему будутъ отсюда заказы.—

Однимъ словомъ ура Лицею стараго чекана! Это былъ вечеромъ тостъ при громкомъ туш. Вся древность наша искренно раздлила со мной благодарное чувство мое — оно сливалось необыкновенно пріятно со звуками вашего фортепіано. Осушили бокалы за васъ, добрые друзья, и за нашего стараго Директора {Е. А. Енґельгардта.}. Желали вамъ всего отраднаго — эти желанія были такъ задушевны, что они должны непремнно совершиться.

Теперь Аннушка уроки беретъ дома — и Субботы мои оживились для молодежи, которая съ нами.—

Портретъ твой надъ фортепіано.

Не знаю, сказалъ-ли я все, что хотлось бы сказать, но кажется довольно уже заставлять тебя разбирать мою всегда спшную рукопись и уврять въ томъ, что ты и вс вы знаете. На этотъ разъ, я какъ то измнилъ своему обычаю: меньше словъ!— Они недостаточны для полныхъ чувствъ между тми которые хорошо другъ друга понимаютъ и умютъ обмануть слишкомъ четвертьвковую разлуку.— Вотъ истинная поэзія жизни!—

Обнимаю тебя, добрый другъ, а ты обними за меня всхъ нашихъ ветерановъ. Надюсь, что когда нибудь мн откликнешься.— Всточка отъ васъ — истинная для меня отрада. Возьмите когда нибудь листокъ и каждый скажите мн на немъ словечко. Такимъ образомъ я какъ будто всхъ васъ увижу.

Когда будешь ко мн писать, перебери весь нашъ выпускъ по алфавитному списку. Я о нкоторыхъ ничего не знаю.

Гд Брогліо {Граф Сільверій Францевич Брогліо, товариш Пущіна та Матюшкіна, одного з ними випуску з Ліцею. З розвідок Н. А. Гастфрейнда, він вмер у Греччині між роками 1822 та 1825 (Товарищи Пушкина, т. III, СПБ, 1913, ст. 389 і далі).}, гд Тырковъ? {Другий товариш — Олександер Дмитрович Тирков, він вмер 7-го листопада року 1843 (див. там-таки, ст. 377—386), вірші про нього — з лицейської ‘Національної пісні’}

Помогли Тыркову чорты:

Онъ везд нуль и четвертый!

Мн бы хотлось имть въ рзкихъ чертахъ полныя свднія о всхъ. Многихъ уже недосчитываемся.

Пушкина послднее воспоминаніе ко мн 13-го Декабря 826 года: ‘Мой первый другъ и пр. ‘ я получилъ отъ брата Михайлы въ 843-мъ году собственной руки Пушкина. Эта ветхая рукопись хранится у меня какъ святыня. Покойница А. Г. Муравьева привезла мн въ томъ же году списокъ съ этихъ стиховъ, но мн хотлось имть подлинникъ и очень радъ, что отыскалъ его — {Історію цього вірша Пушкіна див. у творах Пушкіна за ред. С. А. Венгерова, т. IV, ст. XX — XXI. Де знаходиться справжній автограф Пушкіна, що належав ГІущіну, тепер невідомо, певне десь у родині В. Є. Якушкіна, якій належить увесь архів І. І. Пущіна (див. С. Я/ Штрайх, И. И. Пущин, М. 1925, ст. 334).}.

Когда нибудь надобно теб прислать посланіе къ намъ всмъ:

Во глубин Сибирскихъ рудъ

Храните гордое терпнье и пр.

На это посланіе есть отвтъ Одоевскаго нашего, который тоже давно не существуетъ — умеръ на Кавказ {Див. там-таки.}. Можетъ быть все это теб извстно {У своїх відомих Записках про Пушкіна, Пущін наприкінці пише. ‘Въ своеобразной нашей тюрьм я слдилъ съ любовью за постепеннымъ литературнымъ развитіемъ Пушкина, мы наслаждались всми его произведеніями, являвшимися въ свтъ, получая почти вс повременные журналы. Въ письмахъ родныхъ и Энгельгардта, умвшаго найти меня и за Байкаломъ, я неразъ имлъ о немъ нкоторыя свднія. Бывшій нашъ Директоръ прислалъ мн его стихи ’19-го октября 1827 года’:

‘Богъ помощь вамъ, друзья мои’ и т. д’.

Докладно Пущін згадує й за те вражіння, що справила на нього та його товаришів в ув’язненні звістка про смерть Пушкіна.}.

Обними крпко Бориса, пожми руку Катерин Павловн {Б. К. та Є. П. Данзаси.}.

Прощай покамстъ, надобно еще нсколько Листковъ исписать.

Директору посылается цлая тетрадь, лишь бы имлъ терпніе читать {Лист цей не відомий.}.

Матвй Муравьевъ именно видался съ тобой у Корнилова въ дом армянской церкви. Опять проситъ пожать теб руку и благодаритъ, что ты его не забылъ {Див. вище, стор. 891.}.

Врный твой Jeannot.

2-го Іюля 1853 г. [Ялуторовскъ].

Любезный другъ Матюшкинъ, ты уже долженъ знать изъ письма моего къ Николаю {Цей лист до М. І. Пущіна не відомий.} отъ 12-го Іюня, что съ признательностію сердечною прочтенъ твой Листокъ отъ 8-го Мая. Посылка получена въ совершенной исправности. Старый Лицей надъ фортепіанами красуется, а твой портретъ съ Энгельгардтомъ и Вольховскимъ на другой стнк, близь письменнаго моего стола. Ноты твои Аннушка скоро будетъ разыгрывать, а тетрадка изъ Лицейскаго архива переписана {Т. зв. ‘Матюшкинская тетрадь’ ліцейських віршів, нині в Пушкінському Домі, за неї див. у книзі К. Я. Грота: ‘Пушкинскій Лицей’, СПБ, 1911, ст. 145—154.}. Подлинникъ нашей древности возвращаю. Отъ души теб спасибо за все, добрый другъ! Обними всхъ нашихъ, караулющихъ Петербургъ {З приводу війни, що її сподівалися тоді та що скоро по тому й почалася (Східня війна 1853—1856).}, какъ я тебя обнимаю — милльонъ разъ. Желаю теб всего хорошаго и отраднаго! Странно, что нашъ Сибирской Н. Н. {Н. Н. Муравйов-Амурський.} тебя не видалъ. Онъ самъ мн сказалъ, что непремнно будетъ у Вице-Директора. При этомъ случа я пустилъ такую дробь, что онъ еще больше пожелалъ съ тобой познакомиться. Видно путевыя впечатлнія не всегда доживаютъ до прізда въ Столицу — или онъ намренъ прежде выкупаться за границей, а потомъ уже показать себя теб.— Въ этомъ человк много хорошаго, но есть и свои слабости: одна изъ нихъ, по моему, какая-то безотчетная довренность къ Мандарину. Ты врно угадаешь, кого я такъ назвалъ, когда онъ еще былъ не женатъ. Я никакъ недумалъ, чтобъ этотъ гусь вступилъ въ нашу семью Сибирскую.— Я въ бытность мою въ 849 году въ Иркутск говорилъ Нелинькиной маминьк все, что могъ, но видно проповдывалъ пустын. Теперь остается только желать, чтобъ не сбылось для этой бдной, милой женщины все, что я предсказывалъ отъ этого союза, хотя уже и теперь ея существованіе не совсмъ отрадно {Тут говориться про урядовця при Н. Н. Муравйові-Амурському, Дмитра Васильовича Молчанова (вмер року 1857), правознавця випуску року 1842, що одруживсь 15 вересня року 1850 з дочкою декабриста С. Г. та М. Н. Волконських— Оленою Сергіївною (див. вище). Шлюб їхній потьмарено було перше судовим процесом Молчанова, а потім божевіллям його. Див. ‘Архивъ Раевскихъ’, за ред. Б. Л. Модзалевського, т. IV, СПБ, 1912 та т. V, Пгр., 1915, разз.}.

Вроятно неудивило тебя письмо Балакшина отъ 26 Іюня. Ты все это передалъ Николаю, который привыкъ къ проявленіямъ Мармьяны-Старицы.— Записку о Тизенгаузен {Один з найстарших (doyen d’ge) декабристів, що допіру дістав дозвіл повернути з Сибіру до родини на батьківщину в Нарву, де в нього були два сини й дочка, що народилися до вироку.} можешь бросить, нецлая никакихъ справокъ. Это тогдашніе бредни нашего doyen d’ge, отъ которыхъ я не могъ отдлаться. Сынъ его сказалъ мн теперь, что означенный Тизенгаузенъ давно иметъ другое мсто. Это дло можно почислить ршеннымъ. Незнаю, такъ ли будетъ съ Манифестомъ о вступленіи нашихъ войскъ въ Молдавію и Валахію. Вчера прочелъ его въ газетахъ — и ровно тутъ ничего не понимаю {14 червня було дано Маніфеста про те, що російське військо зайняло Дунайські князівства, 21 червня авангард російського війська перейшов Прут біля Леово, але воєнні дії проти турків почалися пізніше — 11 жовтня баталією при Ісакчі.}.— Громкое посольство Меньшикова кончилось шуткой, которую ты врно слышалъ: она и до меня дошла. Я посмялся, но смха съ дломъ ненадобно смшивать въ иныхъ случаяхъ.— Теб врно теперь больше хлопотъ. Иностранные флоты что-то копошатся близь Дарданелъ.— Объясни мн все это. Кажется ненужно бы драться. Если хотятъ раздлить Турцію, то это можно дипломатически сдлать безъ всякой церемоніи, если же въ самомъ дл хлопоты о ключик, то не стоитъ такъ далеко изъ Православія заходить и брать на плечи Европейскую войну. Вы у источника живете, а мы здсь бродимъ въ совершенной темнот.— Знаемъ только, что вся Европа въ натянутомъ положеніи, которое должно чмъ-нибудь разразиться. Рано или поздо должны столкнуться два начала.— Я все надюсь, что не съ гнилого Запада явится заря, а съ Востока, т. е. отъ соединенія славянскихъ племенъ. Это будетъ прочне всхъ вспышекъ и потомъ реакцій, отдаляющихъ жестоко самое дло.— У меня это ide fixe — и я все подвожу къ этому подготовленію: много тутъ основныхъ началъ, несознательно ведущихъ къ желаемымъ измненіямъ, безъ которыхъ нтъ блага подъ Луной. Вотъ куда меня забросила мечта, будто бы я съ тобой говорю — ты можетъ быть примешь меня за сумасшедшего. Пусть такъ: только это состояніе отрадное — вра въ человчество, стремящееся, не смотря на вс закоулки, къ чему-нибудь высокому, хорошему, благому. Безъ этой вры темно жить.

Перейдемъ къ старому Лицею. Нельзя-ли теб у Есакова вдовы {Вдова Семена Семеновича Єсакова, що застрелився р. 1831, ліцейського товариша Пущіна та Матюшкіна, Марія Іванівна, народж. Герман (народ. 1800, вм. 1868 р.), про неї та чоловіка її див. мою замітку в зб. ‘Пушкинъ и его современники’, вип. II, ст. 27—31, ‘ВЬстн. Всем. Ист.’, 1899.} отыскать Лицейскаго моего Трубадура {Про збірку ‘Духъ лицейскихъ трубадуровъ’ див. в ‘Сочиненіяхъ Пушкина’, вид. Рос. Академії Наук, т. і, вид. 2, прим., ст. 10—11 тав К. Я. Грота ‘Пушкинскій Лицей’, СПБ, 1911, стор. 140, прим. Рукопис тепер у Пушкінськім Домі—із спадщини Т. Б. Сємєчкіної, с.-то Ф. Ф. Матюшкіна, писано його рукою не Пущіна, наприкінці одну пісню записав власноручно Пушкін (‘Гауеншильдъ и Энгельгардтъ…’).}. Я ему отдалъ, при разставаніи, книженку, исписанную тогда моей рукой. Тамъ должны быть нкоторыя мелочи, можетъ быть несохранившіеся въ другихъ рукописяхъ. Присланная тобою тетрадка меня навела на эту мысль.— Я читалъ недавно Гаевскаго статью о Дельвиг {В ‘Современник’, 1853, No 2 і далі.} — и тутъ много теплаго воспоминанія нашей старины. Ты можетъ быть неимешь времени читать русскіе журналы, большею частію пустые — но Современникъ иногда пробгай. Этотъ Гаевской долженъ быть изъ нашихъ потомковъ {Віктор Павлович Гаєвський (вмер р. 1888) справді скінчив курс у Ліцеї р. 1895, в XIV курсі.}.— Тоже рылся въ нашихъ архивахъ.— Спасибо ему! Прочти Григоровича Рыбаки {Повість Дмитра Васильовича Григоровича в ‘Современник’, 1853, No 3, 5, 6 та 9.}. Новая школа русскаго быта. Очень удачно!— Не рдко морозъ по кож, какъ при хорошей музык.

Спасибо теб, что иногда забгаешь къ моимъ добрымъ сестрамъ въ Царскомъ сел. Мн недавно писала Annette, что ты былъ у нихъ, порадовалъ своимъ появленіемъ. Модестъ {Барон (потім граф) Модест Андрієвич Корф (народ. 1800, пом. 1876 р.), ліцейський товариш Пущіна та Матюшкіна, р. 1853—член Державної Ради та Директор Публічної Бібліотеки.} ихъ сосдъ — можетъ быть съ нимъ сблизятся семейнымъ образомъ. Catherine {К. І. Набокова, чоловік її генерал-ад’ютант Іван Олександрович Набоков помер 21 квітня р. 1852.} моя большая нелюдимка — и потеря добраго мужа еще боле ее отуманила. Ты врно вблизи это видишь лучше, нежели я отсюда. Хочу только, чтобъ ты зналъ, что вс он добры и черезъ чуръ добры ко мн далекому. Во всякомъ случа имъ отрада видть тебя — въ этомъ ты не долженъ сомнваться, но я также увренъ, что теб нельзя располагать всегда своимъ временемъ — оно принадлежитъ служб и занятіямъ сложнымъ.—

Вроятно тебя видлъ Иванъ Федоровичъ Иваницкій, медикъ, путешествовавшій на судахъ Американской Компаніи. Онъ тебя знаетъ и общалъ мн, при недавнемъ свиданіи здсь, передать теб мой привтъ. Всми способами стараюсь тебя отыскивать, только извини, что самъ не являюсь. Нтъ прогоновъ. Подождемъ желзную дорогу. Когда она дойдетъ ‘до’ Ялуторовска, то вроятно я по ней поду. Аннушка {Дочка Пущіна.} тебя цалуетъ.— Незнаю, успю-ли съ этимъ случаемъ написать и Егору Антоновичу {Енгельгардтові.} и благодарить его за infolio, адресованное Его Благородію Ив. Ив. Пущину. Онъ непризнаетъ приговора Верховнаго Уголовнаго Суда {За вироком суду Пущіна було позбавлено дворянства, а тому він і не мав права на титул ‘благородія’.}.— На всякой случай обними Директора и директоршу, пока я самъ ему не откликнусь. У насъ депеши не дипломатическія — можно иногда и помедлить. Жаръ тропической. Я съ нимъ плохо лажу, отъ того можетъ быть и неуспю исписать столько Листковъ сколько хотлось бы.—

Врный твой И. П.

Многое мн напомнила допотопная тетрадка. Какъ живо я перенесся въ былое — какъ будто и непрошло столькихъ лтъ.— Проси Бориса, чтобъ онъ нехворалъ. А что подлываетъ Константинъ {Борис та Костянтин —брати Данзаси.}. Не тотъ, который управляетъ Министерствомъ вашимъ {Себ-то великий князь Костянтин Миколаєвич, генерал-адмірал.}, я который съ гордымъ пламенемъ во взор.— Читая твою тетрадь, я впередъ говорилъ на память во многихъ мстахъ. Живъ чурилка!— За все благодареніе Богу!

P. S. Слишкомъ годъ выписываю отъ Annette Памятную Книжку Лицея 1852—1853, врно’ тамъ есть выходки на мой и Вильгельма счетъ и она церемонится прислать. Пожалуйста, если она не ршается прислать ее, пришли ты на имя Балакшина. Мн непремнно хочется имть этотъ документъ {Справді, в ‘Памятной Книжк’ Ліцею на 1852—1853, що її видано року 1852, в списку вихованців I курсу випуску р. 1817 імення Пуіціна та Кюхельбекера зовсім проминено (як проминено в таких самих списках, доданих до книги ‘Актъ Импер. Александровскаго Лицея 12 іюня 1850 г.’) і всіх вихованців у цім курсі зазначено 27 замість 29 (навіть у статистичних таблицях!), не вміщено їх і в ‘Памятной Книжк’, р. 1855—1856, — і лиш у кн. на р. 1856 — 1857, виданій по ам пестії декабристів, боні з’являються на своїх місцях у цім списку.}.

26 марта 851. [Ялуторовскъ]

Ты имешь право думать, любезный другъ Матюшкинъ, что я командированъ куда нибудь по восточному вопросу, откуда нтъ возможности подать голоса. 20 сентября Таскинъ {Певне управитель сибірських солярень (1856) підполковник Микола Миколайович Таскін.} привезъ мн добрые твои Листки отъ 1 и 26 Августа и я до сихъ поръ неоткликнулся теб, между [тмъ] какъ очень часто въ продолженіе этихъ мсяцовъ мысленно былъ съ тобой и съ добрыми нашими друзьями. Какъ это длается, право незнаю. Нельзя сказать, чтобъ я былъ лнивъ, нельзя сказать, чтоб я былъ обремененъ длами, а результатъ обличаетъ и въ томъ и другомъ.—Прости меня — это время какъ то было мн неловко — ты впрочемъ слышалъ обо мн — я постоянно отправляю домой очередныя казенныя письма, которыя доказываютъ, что живъ Чурилка. Надняхъ былъ у меня морякъ Караловъ {Василь Кіндратович Коралов, лейтенант Балтицької флоти, 10 лютого р. 1854 йому дано рангу капітан-лейтенанта та переведено до Сибірського екіпажу, в Петро-павлівське (‘Общій Морской Списокъ’, ч. X, ст. 391 — 392).} съ твоимъ листкомъ отъ 5 Марта. Читалъ его съ признательностію, мн стало такъ совстно, что я очень бранилъ себя и пишу теб мою повинную съ сыномъ нашего Якушкина, который былъ здсь ревизоромъ въ Тобольской губерніи по межевой части.— Онъ надется тебя лично увидть и дать изустную всть обо мн {Листа писано в самий день від’їзду з Ялуторовського, з другим сином декабриста І. Д. Якушкіна від шлюбу його з Настею Василівною Шереметєвою (пом. 1816)—Євгеном Івановичем (народ. 20 січня 1826 р., пом. 27 квітня 1905 р.), тоді інжепір-иідполк., що служив за молодшого ревізора при своєму дядьку (по матері), управителі Межовою корпусу міністрі державних маєтностів М. Н. Муравйові (потім ,,Впленському’). Він укупі з старшим братом В’ячеславом Івановичем (нар. 1821 р., пом. 1861 р.), що служив за урядовця для особливих доручень при генерал-губернаторі Східнього Сибіру М. Н. Муравйові (‘Амурському’) в Іркутському, приїздив до Ялуторовського, провідати батька. ‘Евгенія Ивановича проводили 26 марта’, писав І. І. Пущін до п.-о. С. Ф. Знаменського: ‘Это расставание было тяжело Ивану Дмптриевичу. Слава богу, что остается при нем другой сын. Оба очень хорошие ребята’ (С. Я. Штрайх, И. И. Пущин, М. 1925, ст. 225). Є. І. Якушкін потім зажив собі слави своїми працями про звичаєве право, його-таки допитливості та настирливості ми зобов’язані тим, що Пущін написав, у вигляді листа до Є. І. Якушкіна, свої славнозвісні ‘Записки о Пущин (серпень р. 1858)}.

До него долженъ быть у тебя Фрейгангъ, бывшій моимъ гостемъ по возвращеніи изъ Камчатки {Карло Васильович Фрейганг, з лютого р. 1850 був за помічника військового губернатора Камчатського краю, за командира 46 флотського екіпажу та за капітана над портом у Петропавлівському, звідки його переведено, 9 грудня р. 1853, до Балтицької флоти, р. 1864 подавсь у відставку в ранзі контр-адмірала.}. Онъ же встртился дорогой съ Арбузовымъ {Наступник К. В. Фрейганга на Камчатці (16 грудня 1853—27 червня 1855 рр.), капітан 1-ої ранги Олександер Павлович Арбузов, згодом контр-адмірал (при відставці, 4 листопада р. 1863), помер 14 січня р. 1874.} и передалъ посланный тобою привтъ. Арбузова провезли мимо Ялуторовска.— До того въ феврал я видлся съ Н. Н. Муравьевымъ {Амурським, див. вище, ст. 898.} и онъ обнялъ меня за тебя. Спасибо теб! Отъ нын впредь не будетъ такихъ промежутковъ въ нашихъ сношеніяхъ. Буду къ теб писать просто съ почтой, хотя это и запрещено мн незнаю почему.—

Все, что ты мн говорилъ въ Август и теперь говоришь объ современномъ дл, совершенно справедливо. Незнаю только, что выйдетъ изъ всего хаоса, гд перепуталось все. Вроятно никто изъ самыхъ закоренлыхъ дипломатовъ не объяснитъ заданной обстоятельствами задачи.— Ясно только, что Россія упала и подверглась такому контролю, котораго прежде не смли выказывать.— Повторяю съ тобой, что она выйдетъ изъ этаго затруднительнаго положенія, но только усилій большихъ будетъ стоить. Къ тому же мн кажется, что тутъ явятся многіе вопросы неожиданные. Возстаніе славянскихъ племенъ новое событіе — оно врядъ-ли входило въ расчеты Запада. Можно думать, что этотъ потокъ и дале распространится. Однимъ словомъ поживемъ, такъ многое увидимъ.

Морякамъ нашимъ трудно теперь. Синопское дло чуть-ли не послднее было столкновеніе. Нахимовъ {Відомий рос. адмірал.}, безъ сомннія, славно дйствовалъ, но калибръ былъ на его сторон: ему нетрудно было громить фрегаты, да еще Турецкіе. Несожалешь-ли ты теперь, что вн знатнаго поля?

Что будетъ длать Непиръ {Англійський адмірал.} въ Балтик?

Некончится-ли все это демонстраціей? Нигд непредвижу возможной встрчи. Нельзя-же думать, чтобъ повторилась исторія Копенгагена.—

Однако довольно заряжать тебя этими старыми толками. Отъ тебя можно услышать что-нибудь новое, а мн трудно отсюда политиковать. Въ увренности только, что ты снисходительно будешь все это разбирать, я болтаю. Еще если бъ мы могли говорить, а заставлять читать мой вздоръ — просто грхъ!—

На нашемъ здшнемъ горизонт тоже отражается Европейской кризисъ. Привозныя вещи вздорожали. Простолюдины безпрестанно спрашиваютъ о томъ, что длается за нсколько тысячъ версты. Почтовые дни для насъ великое дло. Разумется Англіи и Франціи достается отъ насъ большое чиханіе. Теперь и Австрія могла бы быть на сцен разговора, но она слишкомъ низка чтобъ объ ней говорить.— Она напоминаетъ мн нашего Австрійца Гауеншильда {Інспектор Ліцею за часів Пущіна та Матюшкіна, професор німецької мови, з походження австрієць, викликаний з Відня. Як каже М. А. Корф, його непавпді.іь в ліцеї, в одній з ‘національныхъ псенъ’, що її скомпонували були спільними силами, ліцеїсти (серед них і Матюшкін) про нього говорено:

Въ лицейской зал тишина —

Диковинка межъ нами,—

Друзья, къ намъ лзетъ сатана

Съ лакрицей за зубами.

Друзья, сберемтеся гурьбой —

Дружне въ руки палку,

Лакрицу сплюснемъ за щекой,

Дадимъ австрійцу свалку, і т. д.

Гауеншільд мав звичку завсіди жувати лакрицю (К. Я. Гротъ, ‘Пушкинскій Лицей’, ст. 217 — 218).}. Просто желудокъ не варитъ. Такъ и хочется Лакрицу сплюснуть за щекой.

Доболтался до того, что надобно тебя обнять и просить расцаловать всхъ нашихъ стариковъ. Я мысленно съ вами, добрые друзья, когда вы вмст, зная, что и вы меня вспоминаете нердко.

Про прозу жизни нечего сказать особеннаго. Все идетъ заведеннымъ порядкомъ. Иногда побаливаетъ спина, но я длаю, какъ будто этаго не замчаю.

Аннушка {Дочка Пущіна.} благодаритъ тебя за слово къ ней. Она ростетъ — и понемногу развивается.

Прощай, добрый другъ! Собирается наша артель — отъ меня подетъ Евгеній Якушкинъ. Будемъ въ послдній разъ съ нимъ вечеровать.

Отъ чего думаешь, что видъ Лицея навелъ на меня грусть. Напротивъ съ отраднымъ чувствомъ гляжу на него. Видно когда писалъ теб, высказалось что-нибудь нетакъ. Отъздъ нашего doyen d’ge {Декабриста В. К. Тізенгавзена, див. вище.} не могъ насъ слишкомъ взволновать: онъ больше или меньше везд какъ чужой. И въ Нарв какъ то плохо идетъ. Я это предвидлъ — и сынъ его Михайло {Михайло Васильович Тізенгавзен (нар. 1823) р. 1851 служив у Поштовім Департаменті, а р. 1856 був за урядовця для особливих доручень при головному начальникові над департаментом Ф. І. Прянішнікові, помер божевільний 9 лютого р. 1869.} мн неразъ это писалъ. Vale еt mihi fave.—

И. Пущинъ.

Листи до Ф. Ф. Матюшкіна.

Читайте также: